Володимир Огризко
український дипломат, міністр закордонних справ України з 2007 по 2009, директор Центру дослідження росії
Стаття 1 Статуту ООН чітко визначає її 4 функції. Вони зобов’язалися “підтримувати міжнародний мир та безпеку, розвивати дружні відносини між націями на основі дотримання принципу рівноправності, здійснювати міжнародне співробітництво в сфері розв’язання міжнародних проблем та бути центром для узгодження дій націй у досягненні цих загальних цілей”. В цьому ж документі прописано все те, що ця організація має робити для того, щоб функціонувати як запобіжник військовим конфліктам. На превеликий жаль, цієї функції ООН не виконує: статут сконструйований таким чином, що країна-агресор може не лише спокійно порушувати його основоположні принципи, але й залишається членом Ради Безпеки ООН. Через це організація фактично не може реалізовувати усе те, що написано.
А станом на березень 2023 року за даними Офісу Генерального Прокурора, в Україні зафіксовано понад 72 тисячі воєнних злочинів росії. То чому ж ООН нічого не робить? Чому окрім “глибокої стурбованості” ми не бачимо конкретних дій, спрямованих на досягнення миру?
Про воєнні злочини росії, діяльність та бездіяльність ООН та українсько-російську війну говоримо сьогодні з Володимиром Огризком.
«Це абсолютно сюрреалістичне сприйняття світу»
Для того, щоб реагувати, треба приймати рішення. А рішення ООН приймати не може, тому що в ООН є два типи політичних документів – Резолюція Генеральної Асамблеї ООН, яка має рекомендаційний характер та рішення Ради безпеки ООН, які за умови голосування щонайменше 5 членів Ради Безпеки ООН мають обов’язковий характер та повинні виконуватися. Оскільки така процедура не є реалістичною, через те, що росія блокує всі рішення, які, на її думку, для неї є невигідними, прийняти таке рішення неможливо. Відповідно організація стає фактично недієздатною.
Пост ООН у Твітері у день підриву Каховської ГЕС можна розцінювати як абсолютно сюрреалістичне сприйняття світу. Вони дуже часто чіпляються за якісь формальні речі для того, щоб показати свою відкритість. Але в цьому випадку, це було абсолютно нелогічно та не по-людськи, святкувати день російської мови у день підриву Каховської ГЕС. По-перше, в той час, коли росія є країною-агресором, відповідно до Резолюції Генеральної асамблеї ООН, і по-друге в той день, коли росія вчинила колосальну екологічну катастрофу та завдала Україні багатомільярдних збитків. Це та механіка, яка працює в ООН безвідносно до політичних подій. ООН, на превеликий жаль, не хоче давати жодних політичних оцінок, і тому все більше занурюється у цю свою абсолютну нездатність на реакцію. Ці безкінечні розмови про «стурбованість», «солідарність» і все інше – це не практична робота, яка може повпливати на ситуацію. От такою, на жаль, стала ООН.
Якби реакція на підрив Каховської ГЕС була швидкою, росія звинуватила б ООН в тому, що вона не провівши достатньої експертизи стає на бік однієї сторони. Це могло б дати росії можливість призупинити членські внески в цю організацію. А от саме цього найбільше бояться чиновники системи ООН: від цього в першу чергу залежать їхні зарплати. На ці виплати в середньому це, звичайно, «середня температура по палаті», але міжнародні структури будь-якого типу, а особливо ООН, витрачають на це приблизно 80% від членських внесків від країн. Тому вони зацікавлені в тому, щоб безумовно продовжували надходити. Це для них є питанням номер один: воно віддзеркалюється на їхніх зарплатах. Якщо врахувати, що росія все ж таки в багатьох організаціях є країною, яка платить доволі великий відсоток від загального бюджету, то в такій організації ніхто ризикувати власною зарплатою не хоче.
«Після поразки росії доведеться переформатовувати глобальну систему безпеки»
ООН замислювалася як структура, яка або запобігає виникненню конфліктів або намагається їх максимально швидко врегулювати і покласти край їхнім наслідкам. Я можу перерахувати те, як конфлікти в ООН заморожуються, а не вирішуються. Якщо ви візьмете, наприклад, арабо-ізраїльський конфлікт, який триває вже десятиліттями, то ви не побачите реального його врегулювання. Він був заморожений, а ООН витратила величезні кошти, щоб він не розгорівся далі. Це було далеко від того, щоб привести ситуацію до вихідних позицій. І досі Ізраїль окуповує деякі частини арабських країн, конфлікт є незавершеним. Попри десятки резолюцій, які були прийняті ООН у зв’язку з цим, конфлікт залишається конфліктом і ми не бачимо перспективи його вирішення. ООН немає для цього відповідного інструментарію.
Моя припущення полягає у тому, що після поразки росії цій війні, після того, як стануться серйозні зміни у ній самій або ж після того, як вона зникне із політичної карти світу, доведеться переформатовувати глобальну систему безпеки. Нова чи глибоко реформована ООН, крім того, що вона стане майданчиком для прийняття резолюцій та обговорення проблем, матиме інструмент впливу на тих, хто порушує статутні положення нової або реформованої організації. Це означає, що мають бути прописані у будь-якому карному кодексі ті речі, за якими має бути карна відповідальність. Саме у такий спосіб порушення міжнародного права будуть зазнавати санкцій. Для цього потрібно буде мати міжнародного поліцейського, який визначатиме рівень та об’єкт порушення і негайно каратиме винуватця. Це має бути абсолютно інша філософія, інакше ми будемо продовжувати долю спочатку Ліги Націй, тепер ООН, а потім буде щось іще. Вони будуть демонструвати свою неефективність та недієздатність.
Сьогодні ООН залишається майданчиком, де відбувається щонайменше обмін думками та презентація позицій тих чи інших країн. У цьому розумінні це корисно. Другий позитивний момент, який попри все ООН зробила – це те, що вона дуже серйозним чином за ці роки упорядкувала міжнародне право. Вона створила правила поведінки у вигляді Міжнародної конвенції, Резолюції, багатосторонніх домовленостей і так далі. Я вам наведу один приклад. Конвенція ООН з морського права – це конвенція, яку дуже довго готували, мало не десятиліття. Але якраз вона створила правила поведінки держав у світовому океані: яким чином треба поводитись, проводити кордони на економічних зонах, де можна видобувати природні ресурси і так далі. Тобто вона врегулювала усе, що стосується поведінки держав в Світовому океані. І це, до речі, працює. Дуже погано, що подібні правила поведінки можна не виконувати та залишатися непокараним. Ось у чому велика проблема сьогоднішньої ООН. Правила не виконуються, бо немає інструменту примусу за їх невиконання. Цю проблему, безумовно, треба вирішувати після того, як доведеться переформатовувати чи перезасновувати цю глобальну організацію.
«Світовий тоталітаризм зазнає дуже серйозного удару»
Кінець війни в Україні – це про футуристичні прогнози. Я намагаюся їх уникати, але тут краще говорити про тенденції, які вимальовуються на основі того, що ми маємо. А тенденція, як на мене, тут очевидна. Вона полягає у тому, що світовий тоталітаризм приречений на поразку. А от коли це матеріалізується поразкою росії, тоді ми побачимо, що це може бути наслідком дуже багатьох змін глобального характеру. Ми не можемо зараз прогнозувати коли і як російська федерація розпадеться на шматки. Трансформація росії може зайняти рік, п’ять чи десять років, ми зараз не можемо це спрогнозувати. От тоді вона, до речі, повернеться до Московії, до її більш-менш історичних кордонів. Все інше, що було награбовано та завойовано, повернеться до тих народів, які на це мають повне право. Але щодо успішності цього процесу у мене немає ніякого сумніву.
Відтак якщо з політичної карти світу зникне сучасна російська федерація, це означатиме справді глобальний зсув. Внаслідок цього почнеться це переформатування міжнародної глобальної системи безпеки. Це означатиме, що світовий тоталітаризм в особі Китаю, Куби, Північної Кореї, Ірану і так далі зазнає дуже серйозного удару і не зможе протистояти тенденціям демократичного світу. Це означатиме, що виникне нова ситуація у світі і буде період існування одних за іншими. Поволі проникнення демократичних цінностей в ці осередки тоталітаризму буде продовжуватися. Є надія, що з часом цей тоталітаризм почне поступово перебудовуватися у приклади більш-менш демократичного устрою і таким чином світ поступово почне демократизуватися далі. Це я можу передбачити як наслідок того, що відбувається зараз на фронтах в Україні. Саме перемога України і стане каталізатором цих майбутніх глобальних змін. У цьому й полягає історична місія України.
Цей матеріал публікується вперше
The Reporter's Notebook 